webbanner

Marta Onufriv

Marta
Марта Онуфрів

Марта Онуфрів
кореспондент (політика)

Marta Onufriv
correspondent (politics)

 


У кривому дзеркалі українського правосуддя

Псевдокримінальна справа Сергія Мельничука, довголітнього правозахисника української мови з Луганська, могла б стати детективним серіалом: боротьба відчайдуха зі всюдисущою організованою мафією антиукраїнського штибу. Однак для серіалу з викриттям свавілля чиновників бракує логічного завершення: злочинці в міліцейських погонах, суддівських мантіях, прокурорських одностроях повинні опинитися на лаві підсудних.

Ця нашуміла історія почалася в 2002 році, коли Мельничук на місцевому рівні став захищати українську мову, відстоюючи в судах конституційне право на повновартісне функціонування державної української мови, а відтак – у судових інстанціях вищих рівнів.

2 жовтня 2004 року він звернувся зі скаргою до Європейського суду щодо порушень прав у гуманітарній царині. А 13 жовтня того ж року було здійснено провокацію із задіянням доволі знаного правоохоронним органам – і не тільки! – хулігана й порушника громадського спокою Лебедєва. Унаслідок цієї провокації проти Мельничука сфабриковано кримінальну справу, нібито за нанесення згаданому дебоширу тілесних ушкоджень середньої важкості. В основу кримінальної справи покладені суперечливі свідчення потерпілого та єдиного свідка.

Вся стаття тут

Услід за скорботними вшануваннями

Відношення до Голодомору є також свідченням наявності/відсутності громадянської позиції в мешканців певних регіонів України, певних верств населення, окремих персоналій. І не тільки.

 

Щораз більше десятиліть віддаляють нас від загальноукраїнських апокаліпсисів минулого століття. Водночас усе менше cтає осіб, які можуть згадати окремі епізоди цих катастроф, бо жертви, свідки, очевидці один за одним відходять із життя. Нині про загальнонаціональні трагедії здебільшого промовляють архівні матеріали, документи, свідчення уцілілих жертв і т.д.

Позаяк усе на цьому світі підвладне часові. Він затирає сліди трагедій, він зменшує біль утрат. Так,  час – найкращий лікар, але не в загальнонаціональному контексті.  Передовсім, коли йдеться про дослідження страхітливих сторінок нашої історії, тим паче тих, про які ще можуть розказати уцілілі жертви, очевидці. Мається на увазі останній із найбільших большевицьких злочинів - Голодомор-1946-47. Але про нього згодом.

Насамперед потрібно узагальнити проблеми сучасних українців у контексті масового знищення трьома Голодоморами-1921-23, 32-33, 46-47. Перша: українці як постгеноцидна нація (слово «нація» тут і далі вжито умовно), в якої почуття страху збереглося на генетичному рівні, при тім  – у деяких областях нашаровувалося двічі-тричі. Однією з причин тривалого перебування при владі вже в незалежній Україні зажерливої посткомуністичної номенклатури, невміння, небажання, а той нехіть до відстоювання ідеалів помаранчевого Майдану, а відтак прихід до керма держави клептократичного донецького олігархату є апатичність і байдужість більшості її населення не тільки до майбутнього своєї Батьківщини, а й до власної долі.  Друга: неодноразовий постгеноцидний страх накладався на страх, викликаний злочинами сталінсько-комуністичного режиму – знищенням української культурної еліти, масовими розстрілами, концтаборами, депортаціями, всюдисущим терором і т.д. Третя: більшість нинішніх українців – продукт постколоніальних (царського й большевицького) режимів, у яких внаслідок примусової й довготривалої русифікації відбулися травматичні зміни на рівні генетичної закодованості, тобто вимушена переорієнтація самоідентичності – від генетично запрограмованої до силоміць накиненої. Через це повсюдно спостерігаємо національне безпам`ятство, почуття національної меншовартості (наскрізь зрусифікований Київ –  один із підтверджень цього постколоніального стану), і як наслідок синдрому – зменшення морального бар`єра, зростання кримінальності, депресивності, роздвоєнь особистості, суїцидності. Четверта: совєтська система перетворила українців із яскравих індивідуалістів у безіменних гвинтиків, знищивши потяг до ініціатив, підприємництва, впевненість у себе, у своїх діях тощо. П`яте: совєтська система витворила специфічний тип людини «гомосовєтикуса», який здебільшого не відчуває прив`язаності ні до рідного краю, ні до малої батьківщини, ні до національних первнів, ні до батьків, ні до власних дітей, зате неодмінно носить зі собою багаж совєтських ідеологем.

Вся стаття тут

А-ля геббелівська пропагандистська машина в дії - або Відповідь нещодавньому тимчасовому повіреному у справах України в Канаді Маркові Шевченкові

Ну, не можна безперервно годувати світову спільноту, м`яко кажучи, побрехеньками в дипломатичній обгортці. Нагадаю, що за вікном ХХІ століття, час - надсучасних технологій і суцільної комп`ютеризації: кожну інформацію на предмет її достовірності можна миттєво перевірити. Нині в пересічного користувача Інтернет-мережі притягнена за вуха «правда», в кращому випадку, викликає гомеричний сміх. І про це слід пам`ятати димломатам, щоб не ставати посміховищем в очах особливо авторитетних читачів.   

Видається, що з певного часу працівники «контори» Костянтина Грищенка стали неймовірно заздрити своїм «папєрєднікам», тобто геббелівським пропагандистам.  Адже останнім жилося набагато легше:  після 100-разового тиражування брехні, за Геббельсом, мешканці Третього Рейху починали геть усе приймати за чистісіньку правду. Можливо, порівняння з нацистською Німеччиною - не цілком доречне, бо ж усім відомо, як закінчили і геббельси і фюрери. Однак завчасна пересторога нікому ще не зашкодила.

Утім, про парламентські вибори-2012 в Україні. Скажу, що моя думка набагато критичніша, ніж міжнародних спостерігачів. Бо ж сама була присутня в найскладніших областях України у статусі закордонного журналіста під час президентських виборів-2004, 2010, парламентських – 2006, 2007, 2012. Отже знаю про масштаби фальсифікацій донецького владного олігархату – на рівні синього поясу, а нині й усієї України - з особистих спостережень, викритих мною зловживань та ін.

Смішно говорити про якесь засвоєння уроків демократії авторитарною владою України. Позаяк і місцеві вибори-2010, і цьогорічні парламентські засвідчили наступне: влада донецького паханату не тільки переписувала закони про вибори виключно під ПРУ, але й задля перемоги регіоналів активно впроваджувала нові схеми виборчих фальсифікацій, вочевидь, не гребуючи старими. Окрім того, з метою значного зменшення електоральної підтримки опозиції режим В. Януковича протиправно ув`язнив найяскравіших і найхаризматичніших опозиційних провідників.

Безперечним є той факт, що українська опозиція погодилася на новий закон про вибори від  безвихідності. Адже ПРУ поставила опозиційним силам ультиматум: або підтримуєте своїм голосуванням запропонований нами закон, або ми самі проголосуємо за інший, але набагато гірший для вас. Свідченням прагнення режиму В. Януковича досягти «прозорості й чесності» є, зокрема, проведення місцевих виборів-2010 в Україні. Нагадаю, що підступним шляхом клонування політичних сил не було допущено БЮТ до місцевих виборів у багатьох областях помаранчевого поясу.

Вся стаття тут

Україна перед вибором: Янукович forever чи підтримка опозиції

Діаспорні українці з відразою дивляться трансльовані по українському телебаченню сюжети з Верховної Ради з неадекватними регіоналами та їхнім «махайлом» Чечетовим, як рівно ж – всю донецьку рать, яка, не скриваючи цинічних посмішок, із екранів глаголить про демократію.

Утім,  для закордонного журналіста, який незле орієнтується в політичній ситуації в Україні та водночас упродовж багатьох років не тільки «смакував» принади усталеної демократії, але й боровся і далі бореться за утвердження все тієї ж демократії на Батьківщині, нерідко викликає подив позиція непродажного (такі ще є!) співбрата або посестри по перу, мікрофону.

А саме: кумедна спроба застосовувати інструментарій демократії до чинників держави, яка щораз більше має ознаки авторитаризму, тим паче – до скорумпованих владних чиновників, передовсім украй одіозних політиків із ПРУ. З рідних причин під приціл журналістів найчастіше потрапляє опозиція – безправна,  стероризована, переслідувана, а то й ув`язнена. І найчастіше по ній б`ють не тільки провладні (продажні) газетярі й телевізійники, але й принципові працівники пера. Перші - відробляють хліб з маслом, другі – з чесними намірами ушляхетнити політикум України.

Вся стаття тут

Україною крокує мовний шабаш. Як зупинити?

З рідного краю надходять щораз тривожніші вістки про мовний шабаш, який заініціювала ПРУ, внаслідок чого в багатьох областях російська стала регіональною, витісняючи зі сфери державного ужитку й без того століттями дискриміновану, переслідувану й упосліджену українську мову.

Місцями Україна гудить як розтривожений вулик: несприйняття російськомовними персоналіями україномовних, рідше -  навпаки, досягає критичної позначки. Уся ненависть і зневага до питомих українців, яку століттями прищеплювали царат, совєтський режим, нинішні ЗМІ триколірної РФ, вихлюпується назовні в потворній формі.

Вся стаття тут

Ця духовна близькість матері й сина увійде в історію

Тихим вересневим днем на цвинтарі в с. Гатне Києво-Святошинського району українська патріотична громадськість вшанувала 60-річчя талановитого журналіста, літератора й дисидента Валерія Марченка (16.ІХ.1947-7.Х.1984). Він був одним із тих в`язнів сумління, які не могли змиритися зі совєтською тоталітарною системою, що знищувала національні первні українського народу, перетворюючи його в безлику й слухняну масу. Він належав до тієї когорти непокірних і незламних борців, яких з особливою винахідливістю викінчувало КҐБ.

Такі люди, ніби золото найвищої проби. Поруч з ними маліють так звані державні мужі, які не можуть второпати, яка різниця між національними та своїми, шкурними інтересами, стають гидотними галасливі політики, які продаються за добрячу стопку “зелених”.

Вся стаття тут

Про мою резиґнацію з голови Комітету у справах України Комісії Людських і Громадянських

До відома Президента СКУ Евгена Чолія, членів екзекутиви СКУ, членів Комісії Людських і Громадянських Прав СКУ і тих українських патріотів, кого доводилося захищати в Україні впродовж останніх п`яти років

Про мою резиґнацію з голови Комітету у справах
України Комісії Людських і Громадянських

з 1-го лютого 2011 року

Достойні Пані й Панове, шановні співтовариші по правозахисту, дорогі друзі-патріоти в Україні!

Украй нездорова ситуація, яка витворилася навколо Президента СКУ Евгена Чолія, передовсім його недемократичні методи урядування, змушують мене вдатися до публічної резиґнації. Водночас як безкомпромісний і чесний журналіст вважаю своїм обов`язком першою забити тривогу в українських ЗМІ з приводу цих негараздів.

Бо нині наш провід має об`єднувати нас, діаспорних українців, навколо порятунку України, зокрема захисту жертв терору за політичною й національною (українською) ознаками, а не проводити особисті баталії в діаспорі з потрібними українській справі персоналіями.

Безперечно, головною причиною надто упередженого ставлення п. Чолія до мене як правозахисника-журналіста є моя гостра громадянська позиція щодо антиукраїнського режиму в Україні, а також серія критичних статей в інтернет-газеті еПОШТА на запізнілу й малоефективну реакцію Президента СКУ Евгена Чолія в контексті наступу В. Януковича на демократію в Україні, в тому числі – знищення української ідентичності.

Вся стаття тут

Місцеві вибори як виклик усталеній демократії

Ось і закінчилася чергова виборча вакханалія Партії реґіонів, яка з бандитського наскоку захопила рештки місцевої влади в Центральній і Західній Україні. Як і слід було очікувати, по одну сторону барикад залишилися острівці правдолюбства, розрізнені опозиційні партії, окремі непродажні політики, яких бандитська влада не змогла переламати через коліно, не залякала вбивствами, тюрмою, не купили баблом, по другу сторону – докраю знахабнілий і аґресивний донецький паханат. А між ними - здебільшого збаламучені, знеохочені і зневірені виборці та їхні принципово-продажні антиподи. Одним словом, ініційований владним олігархатом безсоромний парад зрадництва, продажництва й запроданства закінчився для України міжнародною ганьбою – украй критичними заявами з боку міжнародних структур.

Щось  придумають винахідливі феесбешні голови, ну, а галицькі янучари радо візьмуться баламутити українських патріотів, імовірно, черговою порцією націоналістичної риторики в новій московській обгортці.

 

Наразі ні керманич України з числа донецьких братків, ні нові-старі політичні й неполітичні тушки особливо не переймаються міжнародною оцінкою місцевих виборів. Перші гадають, що ніколи не вдарить міжнародний грім. Другим, можливо, перехопило дух від блиску чергових тридцяти срібняків і не менш ганебних преференцій.

Ще трішки й від здобутих перемог оговтаються новітні гапони, щоб знову вбрати маски добропорядності й чесності та рядитися в тогу радикальних націоналістів. Час покаже, чи на наступних парламентських виборах владному бандформуванню вдасться розіграти новий, знову ж написаний у Москві сценарій. Вочевидь, сценарій № 1 під назвою «голосуй проти всіх» в майбутньому більше не спрацює, сценарій №2 під назвою «тягни в усі боки» національно-патріотичні сили, мабуть, утратить свою політичну новизну й принадність. Отже потрібна свіжа наживка на патріотичного виборця Західної й Центральної України. І не сумніваймося: московська ґебня її неодмінно видасть!

Вся стаття тут

Місцеві вибори в Україні: Ганебні подвійні стандарти соціал-демократів ЄС

Майже перед самими місцевими виборами зробила ПРУ неординарний крок: на підтримку своєї цинічної імітації в демократію, а точніше - знищення демократичних паростків в Україні, залучила європейських соціал-демократів (ЄСД), уклавши з останніми домовленість про так звану праґматичну співпрацю. За словами віце-президента Прогресивного альянсу соціалістів і демократів у Європарламенті Г. Свободи, метою такої співпраці є обмін інформацією, а головно - проведення демократичних реформ в Україні(?) задля її євро інтеграції: «Ми підтримуємо Партію реґіонів в тих діях, які спрямовані на просування демократизації країни, економічні реформи, підтримку конкуренції на ринку».

Невже європейські чиновники-політики не розуміють небезпеки поширення в країнах ЄС донецької бацили вседозволеності й нехтування законністю?

 

Кажуть, що благими намірами встелена дорога до пекла. Виглядає, що якраз такими намірами встеляють соціал-демократи ЄС дорогу України в небуття, тобто поглинання її Росією. Відомо, що саме до цього стремлять проводирі донецького паханату, звертаючися за допомогою до своїх заграничних політичних «колеґ». Дивно інше: як ув`язуються шляхетні гасла й діла політиків європейського альянсу соціал-демократів із їхніми вкрай недемократичними поступками в Україні. Конкретніше: в Європі сповідувати демократичні цінності, зокрема свободу слова, права людини тощо, а в Україні допомагати донецьким браткам спотворювати не тільки виборчу систему, але й підминати під себе Центрвиборчом, територіальні виборчі й дільничні комісії, ЗМІ, а також здійснювати широкомасштабні фальсифікації та ін. І ще: знищувати опозицію, порушуючи проти окремих персоналій кримінальні справи, усувати «Батьківщину» від участі у виборах, знімати за надуманими причинами певних кандидатів з виборчих перегонів, пресувати й залякувати їх тощо. Зрештою, кричущими зловживаннями та фальшуваннями спотворювати результати місцевих виборів, усупереч волевиявленням українських громадян

Вся стаття тут

Дорогою української Голгофи

Світлій пам`яті страдника, ісповідника Владики Йосафата Каваціва Немало людей, які переставляються в кращі світи, залишають після себе духовну пустку: безконечно нагромаджують упродовж життя матеріальні блага, живуть неморально, зраджують собі й своїм ближнім,торгують собою й своїми переконаннями, плазують перед сильними цього світу, не переймаються бідами страждущих і потребуючих тощо.

Антиподом до нинішнього чи не наскрізь бездуховного світу був Владика Йосафат Каваців. До останніх днів свого надзвичайно важкого й, до певної міри, мученицького життя він із неймовірною гідністю й честю ніс даний йому Господній хрест, наймення якому «Правда». І не дивно, що його життєвий шлях був устелений колючим терням, яке спершу кидали йому під ноги завойовники (большевицька система), а відтак - своя Церква (найвищі ієрархи УГКЦ, дехто з учнів).

Народився Владика Йосафат ( в миру – Василь) Каваців 5 січня 1934 року в с. Яблунівка на Стрийщині в багатодітній глибоковіруючій родині. Хлопчик змалку мріяв стати монахом. Уже з 12-ти років підготовлявся до свого покликання – служіння Богові, УГКЦ . Повторна совєтська окупація внесла в його заповітну мрію жорстокі корективи: окупаційна влада репресіями й терором насаджувала в Галичині московське православ`я. Юнак належав до тих, які не хотіли пристосовуватися до безбожницької влади: не вступав до комсомолу, не наступив на горло своїй мрії – бути священиком. Після лжесобору 1946 року наступали для УГКЦ надзвичано важкі часи, які потрібно було пережити: він закінчив фінансово-кредитний технікум, деякий час працював бухгалтером.

Вся стаття тут

Україна на геополітичній шахівниці

Треба констатувати, що Україна втратила перспективи не тільки зміцнювати свою позицію на світовій політичній арені. Передовсім у нинішньому програшу з наступним переформатуванням України із суб`єкта міжнародної політики в її об`єкта винен В. Ющенко, за словами екс-посла України в США й Канаді Юрія Щербака «головний конструктор нашої поразки». А тому слід В. Ющенка разом із Вірою Ульянченко, вірнопідданою ПРУ, ізолювати від протестного руху. Інакше ніколи не вирвемося зі смертельних обіймів Росії.

Ремарка про вибори-2010. Ішлося не про перемогу Юлію Тимошенко, а про майбутнє України без Януковича й експансії в Україну «братерської» Росії.

 

Існує багато другорядних причин, через що Україна зійшла з геополітичної шахівниці, уже вкотре опинившись на задвірках «задрипанки Москви». Серед них: українська інтеліґенція, яка всупереч здоровому глуздові підтримала на виборах-2010 В. Ющенка, «галицькі патріоти» у вишиванках, які бездумно підіграли московським архітекторам «противсіхів», доморощені ідеологи-націоналісти з їхньою всеукраїнською акцією «останнього бюлетня», різнолика аґентура, що підбивала українців не брати участі у виборах, продажні демнацики, готові поторгуватися навіть за ціну рідної матері і т.д. І не менш важливе: брак відповідальності за долю країни лідерів політичних сил правого й право-центристського крила як А.Гриценка, А.Яценюка, В. Кириленка, О.Тягнибока, Ю. Костенка. Саме вони через власні хворобливі амбіції, а то й фінансову залежність від проросійських олігархів не тільки не підтримали Ю. Тимошенко на виборах-2010, але й закликали голосувати «проти всіх».

 
Утім, ніколи не буде ладу в державі, в якій відсутнє активне громадянське суспільство. Ми, українці, повинні навчитися давати оцінку державним керманичам, політичним лідерам, окремим політикам. Ми не повинні бути байдужими, коли В. Янукович здає Росії національні інтереси України чи прихватизує історичний комплекс Межигір`я, чи хтось із чиновників посягає на дитячий майданчик під нашою багатоповерхівкою.

Ремарка про вибори-2010. Ішлося не про перемогу Юлію Тимошенко, а про майбутнє України без Януковича й експансії в Україну «братерської» Росії. Прецінь Ю. Тимошенко не японський самурай, щоб чинити політичне гаракірі (харакірі), здаючи Україну Росії. Нині втрачено чи не найголовніше: тяглість демократичного процесу, тобто можливість обирати на президентських виборах нового керманича, а з ним - кращі перспективи для України.

Кремлівський слід у виборах-2010

Мабуть, ідея знищення Української держави зародилася в голові ґебіста В Путіна відразу ж після помаранчевих подій. Росія розуміла, що без України вона ніколи не повернеться до статусу суперпотуги, тим паче – за сприятливих умов для України був би можливий експорт кольорової революції в Росію.

Причетність російських спецслужб до останніх виборів в Україні поза всяким сумнівом, позаяк офіційна Росія ніколи не скривала своїх прагнень знищити Українську державу.

На жаль, державні мужі світового засягу легковажно сприймають посили кремлівської ґебні, наражаючи країни Європи на можливі катастрофи. А тим часом під дружнє рукостискання Заходу московська ґебня завойовує щораз більше простору для реалізації пунктів своєї військової доктрини.

 

Підтвердженням втручанння Росії у внутрішні справи України, а навіть здійснення Кремлем нещодавнього антидержавного перевороту є дві промовисті цитати з докладу президента Росії Дмітрія Медведєва (засідання ФСБ РФ, 29.01.2009 р.). Перша: «У низці сусідніх держав... не припинялися спроби розширення НАТО, в тому числі й за рахунок так званого прискореного вступу в альянс Грузії й України. Усе це, зрозуміло, вимагало чіткої й злагодженої роботи всіх спеціальних силових структур, правоохоронних органів і досить високого рівня координації їхньої діяльності. Повинен відразу сказати, що Федеральна служба безпеки в цілому успішно виконала поставлені перед нею завдання» (тут і далі підкреслення - М.О.). Перша цитата підтверджує, що спецслужби Росії провели операції по блокуванню приєднання України й Грузії до Плану дій з підготовки до членства в НАТО наступним чином: 1) зумовили відторгення Абхазії й Північної Осетії від Грузії, спровокувавши останню на воєнні дії; 2) спричинилися до перманентної політичної кризи в Україні та її дискредитації на міжнародному рівні.

Друга цитата конкретизує подальші плани кремлівського тендему Медведєв-Путін щодо самої України: «Російські спецслужби здійснювали й здійснюють спецоперації, скеровані на підрив суверенітету й незалежності України... У структурах ФСБ, які займаються Україною, протягом останнього часу збільшено в півтора рази (кількість російської аґентури) в порівнянні з періодом 50-их років, коли в Україні діяло підпілля УПА». Ця цитата вказує на російську заанґажованість у виборах-2010, найбільше в Галичині, позаяк якраз там "діяло підпілля УПА". Саме в Західній і Центральній Україні вирішувалася доля виборів-2010. Звідси можна зробити висновок: у західних, частково й центральних областях України масово орудувала московська аґентура, яка активно вербувала так званих українських патріотів, журналістів, займалася дезорієнтацією виборців, розчищаючи шлях до перемоги московського ставленика В. Януковича. Підтвердженням ролі Кремля у виборах-2010 є капітулянтський курс Януковича, як політична плата Росії за перемогу на виборах-2010.

Захід на послугах імперської Москви

Прикметно, що весь світ рухається в напрямку до відкритості, демократичності, зокрема контрольованості влади з боку активного громадянського суспільства, дотримання прав людини, свободи слова.

У Росії все навпаки: застигло, завмерло на позначці "авторитаризм".

На жаль, державні мужі світового засягу легковажно сприймають посили кремлівської ґебні, наражаючи країни Європи на можливі катастрофи. А тим часом під дружнє рукостискання Заходу московська ґебня завойовує щораз більше простору для реалізації пунктів своєї військової доктрини.

Першим пробним каменем Кремля на міцність «гнилого» Заходу було отруєння радіоактивним полонієм колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка (Лондон, 2006р.). Відомо, що Європа мляво реаґувала на смерть цього заручника російського режиму, а дехто з британських журналістів запропонував, щоб «не дразнити російського медведя». Так і сталося. Наступний саміт в Гельсінкі «Росія – ЄС» відбувся без жодного політичного сучка. Європа по-своєму леґалізувала подальший експорт московського державного тероризму.

Чи не єдиним думаючим британцем виявився політичний оглядач Домінік Лоусон, який у «Independent» писав: «Велика помилка сучасних західних політиків полягає в тому, що демократію вони ставлять на одну дошку з цивілізацією... Проблема нинішньої Росії не дуже то відрізняється від причин її негараздів упродовж усієї історії. Цією країною завжди правлять і правили люди, а не закони».

Окрилена успіхами кремлівська ґебня вирішила переділити світ, позначивши на мапі сфери неоімперського впливу. Наразі під їхнім терористичним прицілом опинилися постсовєтські країни. Але це ше не значить, що імперський апетит не з`явиться й на країни Східної й Західної Європи.

Антисовєтчик Качинський помилився тільки один раз - коли полетів в совєтському літаку на совєтську територію, довірившись совєтській владі. А цивілізований світ не стане звинувачувати. Усе покриє газ, нафта й туман.
-- Валерій Новодворській

 

Логічно у план реанімації «вєлікай і недєлімай» вписалася російсько-грузинська війна (2008р.). Кремль переслідував декілька цілей: зупинити просування Грузії до НАТО через територіальні претензії до Росії, прихопити частину грузинської території - Абхазію й Південну Осетію, з часом повернути офіційний Тбілісі у свою сферу впливу.

Немаловажну роль у підсиленні експансивних намірів «московських карликів» зіграли подвійні стандарти Європи в оцінці російсько-грузинської війни. Адже ПАРЄ у своїй резолюції поставила на один щабель аґресора і жертву: «Відповідальні за «серпневу війну» є як Росія, так і Грузія, причому РФ більшою мірою».

А Захід усе більше потакав імперським апетитам Росії. У Москві держсекретар США Гіларі Клінтон і чорношкірий президент США Барак Обама (2009р.) за закритими дверима узгіднили з тендемом Медведєв-Путін сфери впливу США й Росії, давши згоду на повернення низки постсовєтських країн в російську орбіту, а навіть на поглинання Росією деяких із них, зокрема України. Слід окремо зазначити, що канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Ніколя Саркозі давно танцюють під «рускую балалайку» В. Путіна.

Ось що з приводу згаданих таємних перемовин у Москві писав власний кореспондент УНІАН Роман Цимбалюк: «Так чи інакше, але все-таки складається враження, що в системі зовнішньополітичних пріоритетів США Україна може стати «розмінною монетою», якою готові будуть пожертвувати ради налагодження відносин з важливішим партнером». Нещодавні події в Киргизстані підтвердили, що не лише Україну здали в смертельні обійми Москви. Питання часу: хто наступний?

Нині в усій цинічності вимальовується міжнародна змова по ліквідації незалежної України: іґнорування спостерігачами ОБСЄ масштабних фальсифікацій виборів-2010 в синьому поясі, миттєва леґітимізація В. Януковича в статусі президента України, відсутність реакції міжнародних чинників на ґвалтування Конституції України, зокрема при формуванні коаліції, прийнятті державного бюджету, підпорядкування ПРУ всієї судової гілки влади, видовище на ядерному саміті під назвою «міжнародна телезірка», здача національних інтересів усупереч Конституції України тощо.

Як уже згадувалося, імперське рейдерство під назвою «сабіраніє рускіх зємєль» не обмежилася Україною. Маючи запевнення ліквідатора Української держави В. Януковича про повну здачу ним національних інтересів України, Кремль провів блискавичний проросійський переворот у Киргизстані (квітень 2010р.).

До повалення чинного президента Курманбека Бакієва було залучено киргизьких опозиціонерів, які пройшли відповідний «інструктаж» у Москві, а також задіяно немало російської аґентури. Про узгодженість дій киргизської опозиції з Кремлем публічно заявила голова перехідного уряду Киргизстану Роза Отунбаєва (радіостанція «Ехо Москви»): «Владімір Владіміровіч питав, чим допомогти, як, що ми потребуємо... Ми вдячні РФ, вдячні прем`єр-міністрові Росії за те, що в ці дні (революції) була підтримка від РФ...».

Звісно, лицемірства Кремлю не позичати. Не дивно, що В. Путін заперечив свою причетність до так званої киргизської революції: "Ні Росія, ні ваш покірний слуга, ні російські офіційні особи не мають до цих подій жодного відношення».

Утім, нещодавня катастрофа польського літака під Смоленськом (квітень 2010р.) засвідчила, що інтереси Кремля не обмежуються колишнім постсовєтським простором. У даному випадку кремлівська ґебня працювали експромтом, унаслідок чого назовні вилізло багато що з московського мішка жахіть. Офіційна й неофіційна інформація «падіння» літака, маніпуляції росіян зі світлом на летовищі, ще більше – звуки пострілів по уцілілих жертвах під завивання сирени свідчать про терористичний акт Кремля. Безперечно, офіційна Росія вдруге кинула зухвалий виклик світовій спільноті.

Хочеться вірити, що макабричний Катинь-2 став для Заходу моментом істини. Мабуть, через те на святкування 65-річчя сталінської «побєди» до Москви завітала тільки вірна подружка Путіна Ангела Меркель. Керманичі інших провідних держав просто проіґнорували зборище у Москві, де вкотре погрозливо брязкали зброєю.

Але мрія Обами про те, щоб почати з чистого аркуша і сформувати справжні праґматичні відносини з Росією, починає виглядати наївною. І дедалі більше стає очевидним, яке угруповання в Кремлі командує парадом.
-- С. Шустер

 

У контексті трагічної загибелі польської патріотичної еліти разом із президентом Польщі Лєхом Качинським хочеться зацитувати дві нестандартні, водночас дуже авторитетні думки. Перша - європейської журналісткн Джейн Бурґенмайстер: «Найвірогіднішим сценарієм катастрофи літака є те, що з одного боку, йому дали неправильну інформацію при посадці, заманили його на приземлення в ліс. І коли літак впав в лісі, невелика група осіб почала вбивати… » (Її висновки базуються на перегляді відео, де чути як «російська таємна поліція добивала свідків, які вціліли»). Друга думка - безкомпромісного борця за демократичну Росію Валерії Новодворської: «Антисовєтчик Качинський помилився тільки один раз - коли полетів в совєтському літаку на совєтську територію, довірившись совєтській владі. А цивілізований світ не стане звинувачувати. Усе покриє газ, нафта й туман».

Безперечно, обезголовлена Польща з її проросійськими прем`єр-міністром Дональдом Туском і головою сейму Броніславом Комаровським буде легшою здобиччю для кремлівських неоімперських мисливців. Принагідно скажу, що в особі Л. Качинського Україна втратила свого приятеля й захисника на міжнародному рівні.

Історичні паралелі. Обнадійливі перспективи

Якраз 65 років тому відбулася Ялтинська конференція (лютий 1945 р.), на якій, зокрема, президент США Франклін Рузвельт, прем`єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль та вождь «усіх часів і народів» Йосиф Сталін провели новий переділ повоєнної Європи, віддавши під «опіку» СССР окуповані ним країни. Цікаво, що невдовзі День перемоги над нацистською Німеччиною (8.05.1945р.) нещодавні союзники відсвяткували порізну. Укоротці дружба трьох керманичів дала тріщину. Це сталося через передачу Ігорем Ґудзенком, працівником посольства СССР у Канаді, канадському офіціозові списків розгалуженої совєтської шпигунської мережі (вересень 1945р.). Із цього приводу відбулася екстренна зустріч прем`єр-міністра Канади Маккензі Кінґа з президентом США Гаррі Труменом, а вже опісля пролунав відомий виступ В. Черчіля (березень 1946р.), що ознаменував собою початок «холодної війни».

Останньо спостерігаємо напругу в американсько-російських відносинах. Один із найаґресивніших політиків Росії Сєрґєй Марков вказує на головну причину зростання екскалації між США й Росією: «Серед представників влади є люди, які вважають Обаму просто тимчасовим явищем... У владних колах... кажуть, що це перезавантаження – просто трюк... Росія хоче, щоб її визнали наддержавою в регіоні... Але Вашинґтон поки що відмовляє Росії в цьому статусі» («Американсько-російські відносини: потрібно нове перазаватаження», «Time», США). Автор згаданої статті С. Шустер із песимізмом пише наступне: «Але мрія Обами про те, щоб почати з чистого аркуша і сформувати справжні праґматичні відносини з Росією, починає виглядати наївною. І дедалі більше стає очевидним, яке угруповання в Кремлі командує парадом». Слід зазначити, що до всього рейтинґ Б. Обами катастрофічно падає. Не за горами поразка демократів на парламентських виборах США.

Можна припустити, що від російської аґресивної політики з елементами державного рейдерства вже втомилися чи скоро втомляться в Європі й у Північній Америці. Гряде ера нового, вже холодного перезавантаження. Згідно з прогнозами залежність Європи від газового вентиля Кремля істотно зменшиться через 5-6 років, унаслідок чого РФ опиниться в глибокій політичній і економічній кризі. Тоді й обірветься гаряча дружба Заходу з Росією.

Упродовж цих 5-6 років Україні треба вистояти, організувати широкий протестний рух, щоб остаточно не перетворитися в колоніальний придаток імперської Москви. А там таки «діждемось Вашинґтона з новим і праведним законом».

Донбас порожняк не гонить - лише фальсифікації
або Чому Віктор Янукович не буде легітимним президентом

20 лютого 2010

Коли хтось скаже, що з часу помаранчевих подій змінилася Донеччина, не йміть віри. Гадаю, що нескоро цей край стане цивілізованим, де б запанувала законність, демократія та порядок. Нині наведено тільки зовнішній блиск Партії регіонів: змінилася її політична риторика, стала лицемірнішою й брехливішою, а їхньому проводиреві В. Януковичеві, зі «славним» кримінальним минулим і відсутністю будь-якого «натяку на інтелект», закордонні іміджмейкери приклеїли американську посмішку. І нічого більше. За оновленим фасадом скривається все та ж бандитська сутність ПРУ.

Саме про це як міжнародний журналіст можу твердити після другого туру президентських виборів. Скажу, що Партія регіонів і підконтрольні їм структури місцевої влади в усіх регіонах синього поясу діяли нахабно й цинічно, демонструючи зневагу до законності, зрештою, до елементарних засад демократії. Чи могли ми очікувати чогось іншого? Звісно, ні. Позаяк донецький паханат живе за своїми кримінальними законами, не гребуючи нічим задля здобуття влади в Україні.

Із цією метою Партія регіонів, зокрема в Донецьку, масово використовувала старі й нові схеми фальсифікацій: «каруселі», «мертві душі» виборчих списків, вкидання пачками бюлетенів, масове голосування на дому, терор над виборцями з боку адміністрацій вузів, підприємств тощо, а також підкуп електорату під час транспортування до виборчих дільниць.

Не обійшлося й без тиску ПРУ на членів дільничних комісій від БЮТ, у тому числі з погрозами про негайне звільнення з роботи у випадку участі в дільничних комісіях. Унаслідок такого безпредєлу в дільничних виборчих комісіях Донеччини та в багатьох інших областях синього поясу, склалася критична ситуація: більшість членів дільничних комісій від БЮТ або переметнулися до ПРУ, або самоусунулися від роботи в комісіях. Здавалося б, відсутність членів дільничних виборчих комісій можна компенсувати та здійснити певні заміни за рахунок чималого резерву з Галичини. Але на заваді став «український» президент В. Ющенко, який уже вкотре підіграв ПРУ.

Принагідно зауважу, що чинний Президент України зробив усе можливе, щоб до керма держави прийшли антиукраїнські сили на чолі з колишнім зеком Віктором Януковичем. Варто лише згадати його листівки, які масово розповсюджувалися під церквами Галичини з гаслом: «Голосуй проти всіх!», при тім - усупереч настановам найвищих ієрархів УПЦ КП і УГКЦ.

Свою юдину лепту в перемогу донецьких братків внесли так звані галицькі патріоти, які під впливом псевдо патріотичної риторики ющенків, хмар, кендзьорів та ін. провокаторів бойкотували вибори, голосували «проти всіх» або навіть за В. Януковича. Пора подивитися правді у вічі: Віктор Ющенка не тільки зрадив ідеали помаранчевого Майдану, але й укінці свого президентства остаточно здав Україну кримінально-проросійським силам.

Останні заяви В. Януковича про статус російської мови як другої державної, перегляд правдивої історії України, відміна тестування в середніх школах, здача Росії української газотранспортної системи, продовження терміну базування російського флоту в Севастополі, фінансова підтримка побудови російських газогонів в обхід України – повна здача українських національних інтересів в догоду Росії.

Особлива синхронність дій Президента України й ПРУ простежувалася перед президентськими виборами-2010. Передовсім ідеться про поправки «Про внесення змін до Закону України «Про вибори президента України» щодо організації роботи виборчих комісій 05.02.2010», які напередодні другого туру президентських виборів підписав В. Ющенко. Саме ці поправки відкрили дорогу до системних фальсифікацій ПРУ в східних і південних областях України. Варто згадати, що ПРУ водночас здійснювала підкуп голів і членів дільничних комісій Центральної й Західної Україні, а також люмпенізованих виборців. Слід відзначити, що згадані поправки порушили паритет політичних сил у виборчих дільницях синього поясу. Внаслідок цього БЮТ втратив контроль над перебігом другого туру виборів, тобто не зміг запобігти масовим фальсифікаціям ПРУ.

Потрібно зазначити, що областях, де фактично править ПРУ, правоохоронні органи, суди, прокуратура цинічно чинили беззаконня, сприяючи фальсифікаціям ПРУ. Зокрема прикладом міліцейського свавілля була спроба обшуку (при відсутності ордеру) Донецького обласного координаційного виборчого штабу кандидата у президенти України Ю. Тимошенко працівниками Ворошилівського районного відділку міліції. Причина: нібито наявність у штабі компрометуючих матеріалів проти В. Януковича (Виглядало, що українські виборці досі не відають про його дрімуче невігластво та ганебне кримінальне минуле.).

Не були винятками й суди. Зокрема в переддень виборів Донецький окружний адміністративний суд виніс неправомірне рішення, відмовивши БЮТ у введенні у виборчі округи № 41, 42  м. Донецька нових членів дільничних комісій з числа галичан, здійсненні певних замін у виборчих дільницях (таких виборчих округів з цілковитим диктатом ПРУ на Донеччині набралося аж чотири).

Як уже згадувалося, місцева влада з членів ПРУ не гребувала нічим, щоб залякати, стероризувати кожного, хто насмілився їй не піддатися, нейтралізувати немісцевих журналістів, рівно ж - купити виборців оптом чи вроздріб. Зокрема в день виборів голови та секретарі багатьох виборчих комісій під різними приводами не впускали на виборчі дільниці представників преси з Галичини. Із цим явищем я зіткнулася у виборчому окрузі № 41 м. Донецька. Саме на одній із дільниць цього округу стався зі мною вельми цікавий випадок.

А саме: в мою голосну розмову з головою дільничної виборчої комісії від ПРУ, яка впродовж трьох годин тримала на морозі молодих хлопців із Галичини, втрутилися старші виборці. Вони лаяли мене брудними словами, виганяли з криками «вон» і т.д. Ще трохи й до мене полізли б з кулаками. Однак промовистим було інше: дві старезні бабусі пригрозили мені, що дадуть потрібні покази, буцімто я скуповувала по 150 доларів їхні голоси на користь Ю. Тимошенко. Серед присутніх одразу ж знайшлися «свідки», які готові були це підтвердити. Усіх остудила моя відповідь: «Як міжнародний журналіст я спостерігаю за виборчим процесом виключно задля дотримання засад демократії, тобто чесних і прозорих виборів». Безперечно, галицькі бабусі, які готуються в дорогу Вічності, ніколи б не пішли на таку мерзенну підлість.
Отже вже вкотре мені довелося констатувала різницю у світоглядах українців західних, центральних областей України  й мешканців східних, південних областей, ще більше - приналежність до різних цивілізацій. Звідси напрошується висновок: багато лиха нам, етнічним українцям, принесе Партія регіонів та їхній лідер В. Янукович.

Принагідно хочеться виокремити з цієї антиукраїнської маси моїх недавніх соратників, представників інтелектуальної еліти Донецька, які, не злякавшись утисків і переслідувань ПРУ, відстоюють національні інтереси й загально людські вартості. Радісно усвідомлювати, що на Донеччині вже дозріває ґроно українських за переконаннями інтеліґентів, які мислять по-демократичному. Тільки чи не загине весь цей цвіт від післяпомаранчевих заморозків, що, не дай Боже, наступлять після інавґурації В. Януковича?!

Деякі мої зауваги щодо міжнародних спостерігачів, які здебільшого дали позитивну оцінку другому турові президентських виборів-2010. Мені неодноразово доводилося зустрічатися з ними на виборчих дільницях, тож можу сказати наступне: ці нерідко дуже авторитетні особи, які виросли й сформувалися в країнах західної демократії, не можуть збагнути бруду українського політикуму, тим паче – злочинно-олігархічного клану під назвою «Партія регіонів». Скажу, що переважно міжнародні спостерігачі виступають у ролі візитерів, жодним чином не вникаючи в суть проблем.

Урешті треба лихим словом згадати так звані національно-демократичні сили України: «Нашу Україну», «Фронт змін», «Силу народу»(?), Народну партію України, В/О “Свобода». На жаль, їхні провідники в особі В. Ющенка, А. Яценюка, С. Тігіпка, О. Тягнибока, Ю. Костенка та А. Гриценка виявилися не державними мужами, а просто нікчемними політиканами. Позаяк навіть заради порятунку України в другому турі виборів не об`єдналися навколо Ю.

Тимошенко. Саме вони, а радше їхні хворобливі амбіції торували шлях до керма держави злочинному донецькому кланові. Надіюся, що український виборець врешті змудріє й невдовзі дасть відповідну оцінку цим горе-провідникам, їхнім партіям і галасливим карликовим партійках.
І - найголовніше. Ми, українці, не можемо визнавати Віктора Януковича легітимним президентом України, оскільки його прихід до влади зумовлено масштабними фальсифікаціями. І з цим небезпечним явищем не маємо права миритися, позаяк назавтра можемо прокинутися в країні під назвою «Бандостан».
         
Марта Онуфрів, журналіст із Канади

Обережно: донецький паханат!

31 січня 2010

На жаль, отримати в Україні повну інформацію про кандидата у президенти В. Януковича - вироки й терміни відбування покарань у місцях позбавлення волі, переконатися в достовірності здобуття ним вищої освіти, вченого звання тощо - просто неможливо. Позаяк існує певне табу, яке поширюється на цю «вінценосну» особу. Свідками останнього ми стаємо, вмикаючи не тільки центральне чи обласне (львівське) радіомовлення та телебачення, але й розкриваючи місцеві газети штибу «Гомін волі» (Думаю, найвища пора меру Романові Шрамов`яту перейменувати стрийську газету в «Гомін неволі».). Причина: переважаюча кількість українських ЗМІ перебувають у руках проросійських олігархів, які, орієнтуючись на Кремль і побоюючись за свої неправедні статки, об’єдналися, щоб не допустити до керма держави Ю. Тимошенко. Допомагають їм у цьому галицькі професійні зрадники, звісно, задля нового корита чи матеріального збагачення. Їм байдуже, що розчищають шлях до керма держави україноненависникам на чолі з В. Януковичем.

Дещо про депресивні зони Донеччини-Луганщини: безліч покинутих селищ, домівок, багатоповерхівок - без газу, електрики, води тощо. І на противагу цій злиденності – розкішні палаци Р. Ахметова, В. Януковича та ін. реґіоналів.


Нічого дивного немає в тому, що значна частина мешканців Донеччини, Луганщини, Харківщини, Миколаївщини, Криму масово підтримують висуванця олігархічно-кримінального клану В. Януковича. Причин на це багато: підпорядкування тамтешніх виборців кримінальному авторитетові, страх перед втратою робочого місця (адміністрація підприємств намагається контролювати вибори), традиційне голосування «за свого», підтримка проросійськи налаштованого кандидата, антиукраїнська пропаґанда ЗМІ Росії.

Беручи до уваги низьку зарплатню, масове безробіття, повсюдні депресивні зони, прихильники В. Януковича голосують усупереч здоровому глуздові. Дещо про депресивні зони Донеччини-Луганщини: безліч покинутих селищ, домівок, багатоповерхівок - без газу, електрики, води тощо. І на противагу цій злиденності – розкішні палаци Р. Ахметова, В. Януковича та ін. реґіоналів.

Варто зазначити, що нагромадження капіталу донецьким кримінальним кланом відбулося шляхом прихватизації державного майна, серійних убивств, кривавих кримінальних розборок, крадіжок державних грошових вливань із метою відкриття нових робочих місць. Окрім того, збільшення вдвічі мільярдних статків Р. Ахметова (без будь-якої модернізації виробництва) за 2008 рік свідчить про нещадну експлуатацію робітників у областях електоральної підтримки В. Януковича.

донецькі пахани не матимуть жодних сентиментів до бандерівців-галичан, ні тим більше - до їхніх ідеологічних засад. Бо тривалість панування в Україні цього антиукраїнського клану залежатиме від занепаду національної свідомості галичан, рівно ж створення для них жебрацьких умов життя. Зрештою, мова йде про знищення Галичини як національного П’ємонту.ebar text goes here.


Отже ми, галичани, маємо над чим задуматися перед тим, як укинути бюлетень у виборчу скриньку. Спостерігаючи тривалу істерію галицьких лідерів задекларовано-патріотичних «Нашої України», «Фронту змін», «Сильної України», націоналістичних КУНу, в/о «Свободи», а також громадських організацій зразка «Просвіта», СУУ та ін., можна зробити невтішний висновок: вони поставили перед собою задачу, щоб знищити Українську державу.

Із різних рупорів щохвилинно задурманеному громадянству навіюється думка, що немає різниці між двома кандидатами у президенти, які вийшли на фінішну пряму. Передовсім варто б запитати в тих провокаторів чи, пак, зрадників національних інтересів: чи не стійкість і харазматичність Ю. Тимошенко на помаранчевому Майдані забезпечила прихід до влади В. Ющенка, а чи не за вказівкою Кучми-Януковича в 2004 році кидали українських патріотів у тюрми, крутили виборчі «каруселі» та здійснювали інші масштабні фальсифікації?! І ще: чи протест проти приходу до влади донецького пахана не спонукав українських патріотів масово вийти на помаранчевий Майдан?!

Складається враження, що на зміну каліфорнійському вірусові в патріотичній Галичині поширюється вірус політичної амнезії?! Бо спостерігаємо своєрідний нонсенс: пряму чи опосередковану підтримку галицькими ура-патріотами проросійського кандидата у президенти В Януковича, тобто голосувати проти всіх або не йти на вибори. Причини цього нонсенсу – це тема для окремої статті. Думаю, що з часом задурманені галичани протверезіють. Однак чи не буде запізно?

Гірко усвідомлювати, що до багатьох «професійних патріотів» не доходять слова навіть найвищих українських авторитетів, як ось Патріарха УПЦ КП Філарета (із його останнього звернення): «Ми закликаємо всіх віруючих посилено молитися про чесні й справедливі вибори, про обрання найбільш достойного кандидата на посаду Президента України, а в день голосування прийти на виборчі дільниці та віддати свій голос за гідного кандидата».

Утім, кожному виборцеві слід пам`ятати наступне: донецькі пахани не матимуть жодних сентиментів до бандерівців-галичан, ні тим більше - до їхніх ідеологічних засад. Бо тривалість панування в Україні цього антиукраїнського клану залежатиме від занепаду національної свідомості галичан, рівно ж створення для них жебрацьких умов життя. Зрештою, мова йде про знищення Галичини як національного П’ємонту. І не тільки. А навіть встановлення донецького диктату над усіма сферами життя Галичини, зокрема політичного й суспільно-громадського.

Україні нікуди буде рухатися. Хіба що в Росію. Звідси висновок: реґіонали разом із галицькими «хрунями» стелять Україні шлях в нове імперсько-московське ярмо.


Щодо прихватизації донецькими братками, то вони в Галичині підметуть все дочиста – банки, підприємства, середній і малий бізнес, дорогі будинки, помешкання, зони відпочинку, землю, гори, ріки тощо.

Цікаво, що загрозу в доступові до керма держави В. Януковича вбачають міжнародні політичні оглядачі та провідні журналісти. Ось промовисті цитати з нещодавньої статті авторитетної британської газети «Економіст»: «Вона (Тимошенко) є дуже талановитим політиком, яка здатна запровадити жорсткі реформи»; «У нього бандитське минуле, включно по два терміни ув`язнення, у нього немає жодних натяків на інтелект або політичну кмітливість, які потрібні успішному президентові».

Чому не усвідомлюють галицькі горе-політикани те, що з приходом до влади В. Януковича відбудеться міжнародна ізоляція України? Ні, залізної завіси ніхто не опускатиме. Просто надовго буде перекреслено європейську перспективу. Водночас буде згорнуто міжнародні програми, міжнародну співпрацю в різних ділянках державного життя, тим паче – вливання закордонних інвестицій в українську економіку. Україні нікуди буде рухатися. Хіба що в Росію. Звідси висновок: реґіонали разом із галицькими «хрунями» стелять Україні шлях в нове імперсько-московське ярмо.

Із достовірних джерел мені відомо, що державні чинники США та європейські структури однозначно підтримуватимуть Ю. Тимошенко на посаді Президента України. А, значить, в разі її обрання Президентом України чинного перед Україною відкриються нові перспективи та великі можливості. Отже, голосуючи за Юлію Тимошенко в другому турі президентських виборів-2010, обираємо кращу долю для України, в самодостатню й благополучну Європу.

 

 

 

У кривому дзеркалі українського правосуддя [2013.05.05]

Услід за скорботними вшануваннями [2012.12.07]

А-ля геббелівська пропагандистська машина в дії - або Відповідь нещодавньому тимчасовому повіреному у справах України в Канаді Маркові Шевченкові [2012.12.07]

Україна перед вибором: Янукович forever чи підтримка опозиції [2012.9.19]

Україною крокує мовний шабаш. Як зупинити? [2012.9.19]

Ця духовна близькість матері й сина увійде в історію [2011.4.25]

Про мою резиґнацію з голови Комітету у справах України Комісії Людських і Громадянських [2011.1.30]

Місцеві вибори як виклик усталеній демократії [2010.11.13]

Місцеві вибори в Україні: Ганебні подвійні стандарти соціал-демократів ЄС

Дорогою української Голгофи

Україна на геополітичній шахівниці

Донбас порожняк не гонить - лише фальсифікації
або Чому Віктор Янукович не буде легітимним президентом

Обережно: донецький паханат!